Психологія і особистість

ДІАГНОСТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-СУБ᾽ЄКТНОГО КОМПОНЕНТА СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ДОШКІЛЬНИКІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ТРУДНОЩАМИ ЛЕГКОГО СТУПЕНЯ ПРОЯВУ

I. Omelchenko — 2024-02-23

У статті окреслено актуальність проблеми розроблення та апробації українського діагностико-наочного контенту для дослідження соціального інтелекту в дошкільників з інтелектуальними труднощами легкого ступеня прояву та нормотиповим розвитком. Розкрито, що наразі в спеціальній психології визначено необхідність дослідження у дітей з інтелектуальними труднощами легкого ступеня прояву соціально-особистісного та емоційного розвитку з позицій принципу інтерсуб᾽єктивності, також обґрунтовано особливості емоційної сфери у соціально депривованих дошкільників зазначеної когорти. Висвітлено, що розроблений авторами психодіагностичний інструментарій спрямований на дослідження інтерсуб᾽єктних і інтрасуб᾽єктних основ розпізнання емоцій в структурі емоційного інтелекту, який розглядається як складник більш широкої категорії – соціальний інтелект. Обґрунто-
вано змістовий контент методики, яка складається із портретних картинок, на яких відображені певні соціальні ситуації з відповідними емоціями: 1) радості; 2) злості; 3) смутку; 4) страху; 5) подиву; 6) спокою (окремі набори для хлопчиків та дівчаток); 2) 12 сюжетних картинок, на яких персонажі виражають певний емоційний стан (по 1 картинці на кожен із зазначених вище емоційних станів);3) 12 оповідань до сюжетних картинок. Визначено специфіку розпізнання емоцій дошкільниками з інтелектуальними труднощами легкого ступеня прояву та дітьми з нормотиповим розвитком. Теоретично обґрунтовано, що перспективи подальших наукових студій полягатимуть в теоретичному обґрунтуванні та розробленні діагностично-наочного контенту для дослідження морального-поведінкового компонента соціального інтелекту в дошкільників з нормотиповим розвитком та дошкільників із інтелектуальними труднощами легкого ступеня прояву.

ІНТЕРПРЕТАТИВНИЙ ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ЯКІСНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

O. Bayer — 2024-02-23

Розкрито мету інтерпретативного феноменологічного аналізу (ІФА), а саме дослідження персонального життєвого досвіду з перспективи наратора, та вплив його складників ‒ феноменології, герменевтики, ідеографії ‒ на його процедуру і зміст. Предметом дослідження в ІФА визначається досвід як внутрішній світ людини, сукупність аспектів (бажання, почуття, мотивація, переконання тощо), що мають для неї значення і на основі яких вона вибудовує власні дії. Досвід тлумачать як феноменальну, а не об’єктивну реальність, зауважують на важливості вивчення досвіду людини у специфічному для неї соціокультурному контексті. Наратор виступає досвідним експертом. Упередженість дослідника бачать неминучою; пропонують фокусуватись на тому, як вона формує дослідження, і враховувати в опрацюванні емпіричного матеріалу як систему значень респондента, так і систему значень дослідника. ІФА вбачає “дисципліновану спонтанність” дослідника, що уміщує в себе як дотримання структури, так і слідування вимозі вільного наукового пошуку. Передбачають синтез смислотворення учасників дослід-
ження і дослідника в процесі аналізу.

ІФА ставить питання співвідношення процесів пізнання, змістів наративів та поведінки людини. Роздумування про значущу подію розуміють як складник буття-у-світі, а не просто когнітивну активність. Методологи ІФА бачать людей як таких, хто екзистенційно розкриває світ. Говорячи про події в житті, що мають значення, людина водночас реалізовує велику кількість задач, а не просто добирає наявні в культурі слова-носії значень. Акцентують також на аспектах переживання життєвого світу: темпоральності, просторовості, втіленості, самості, соціальності, дискурсі і проєкті.

Основним методом отримання емпіричних даних називають інтерв’ю (допускаються повторні інтерв’ю), але допускаються мульти-модальні форми збору даних. Дослідник проводить глибокий, ретельний аналіз випадку (n = 1...30), на основі чого вибудовує шлях до універсальних законів та структур. У результаті дослідження, проведені на основі ІФА, часто вивчають екзистенційні питання та містять описи трансформативного досвіду, що несе зміни, стосується ідентичності та відчуття себе.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДІАГНОСТИКИ СЕЛЕКТИВНОГО МУТИЗМУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Y. Nemeriuk — 2024-02-23

У статті подано дані щодо впливу військових подій в Україні на психологічний стан дітей. Відзначено, що травмівні ситуації провокують появу у дітей психологічних, тривожних розладів, серед яких селективний мутизм.

Окреслено проблемні питання стану дослідження феномену селективного мутизму та надано результати аналізу наукової літератури з питання сутності, симптомів селективного мутизму та інструментів його діагностики. Для встановлення точного діагнозу обґрунтовано необхідність проведення багаторівневої діагностики, використання різних джерел інформації. Розглянуто складні питання діагностики селективного мутизму. Наголошено на тому, що різні соціальні ситуації у дітей з селективним мутизмом можуть провокувати не однакові патерни немовленнєвої поведінки. Закценто-
вано увагу на тому, що діагностика є також соціальною ситуацією, яка може викликати у дитини з селективним мутизмом мовчазність. Підкреслена значна роль батьків і вчителів як інформантів про мовленнєву поведінку дитини та наголошено на необхідності їх залучення до процесу діагностики дитини. Відмічено важливість проведення просвітницьких заходів, спрямованих на інформування батьків та вчителів щодо суті цього розладу, варіантів діагностики і лікування.

Відзначено, що селективний мутизм має значний вплив на емоційну, когнітивну та поведінкову сторони життя дитини, негативно впливає на академічну успішність, заважає соціалізації, часто супроводжується коморбідними захворюваннями. Підкреслено важливість ранньої діагностики розладу.

Окреслені діагностичні інструменти селективного мутизму, відмічено важливість перекладу зазначених інструментів на рідну мову дітей, зокрема українську. Обґрунтовано необхідність використання валідизованих та науковометрично перевіриних інструментів для діагностики селективного мутизму, як передумови отримання достовірних результатів в діагностиці, що є вкрай важливим для подальшого лікування. Відзначено важливість перевірки психометричних властивостей діагностичних інструментів на українській виборці дітей, визначено напрями майбутніх досліджень.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАВЛЕНЬ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ГЛОБАЛЬНИХ СВІТОВИХ ЗМІН

N. Pavlyk — 2024-02-23

У сучасному світі відбувається низка значних трансформацій (змін клімату, тотальної діджиталізації, глобалізації економіки, збройних конфліктів, війн, перебудови міжнародних відносин тощо). У зв’язку з цим перед педагогами, які відповідальні за особистісний розвиток майбутніх поколінь, постає завдання надання учням світоглядних знань з метою їх конструктивної адаптації до нових світових реалій.

У статті представлено аналіз та узагальнення результатів емпіричного дослідження особистісних ставлень сучасних українських педагогічних працівників до глобалізаційних процесів та світових змін. Автором визначено й представлено оригінальну класифікацію глобальних світових змін, до якої належать екологічні, біологічні, соціальні, демографічні, геополітичні, економічні, технічні та культуральні зміни. Для проведення емпіричного дослідження було використано авторську анкету «Ставлення до світових змін», яка базується на процедурах: ранжування запропонованих глобальних світових змін, самооцінювання рівня власної адаптованості до них, а також містить запитання відкритого типу. Аналіз відповідей респондентів здійснювався на основі підрахунку середньостатистичних значень рангів, відсоткових показників та контент-аналізу відповідей.

Автором представлено результати детального аналізу анкетування, встановлено вікові особливості прояву особистісних ставлень до глобалізаційних процесів у сучасних вчителів. За результатами дослідження, молоді практикуючі вчителі молоді вчителі 25-39 років порівняно з майбутніми й досвідченими педагогами виявляються найбільш активною й креативною частиною педагогічної спільноти. Вивчення особистісних ставлень педагогів надало можливості визначити особливості їх психологічної адаптації до сучасних умов. Найбільш складними до адаптації виявилися соціальні та біологічні зміни.

Контент-частотний аналіз змісту особистісних ставлень педагогів до глобальних світових змін дозволив визначити 8 кластерів чинників (соціальних, політичних, екологічних, діяльнісних, психологічних, світоглядно-культуральних, базово-незалежнмх й духовних), що зумовлюють світові зміни, й відповідні психологічні детермінанти психологічної адаптації до них.

Усвідомлення педагогічними працівниками сутності глобальних світових змін й формування системи зрілих особистісних ставлень до них – є основою розвитку адаптаційних можливостей в період подолання кризи й реформування суспільних відносин у нашій країні.

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ІЗ РІЗНИМ СТАВЛЕННЯМ ДО МАЙБУТНЬОГО

M. Reva — 2024-02-23

У статті представлено результати теоретичного та емпіричного дослідження психологічних особливостей посттравматичного зростання учасників бойових дій із різним ставленням до майбутнього.

У результаті теоретичного аналізу було виявлено, що посттравматичний період життя учасників бойових дій навіть у воєнний час може стати періодом їхнього особистісного зростання та підвищення психологічного благополуччя.

Дані емпіричного дослідження засвідчили, що за показниками посттравматичного зростання половина досліджуваних після травматичного досвіду загалом стали характеризуватися більшою відкритістю у спілкуванні з іншими, позитивним ставленням до життя, емпатійністю. Ще майже третина військовослужбовців-учасників бойових дій стали легше адаптуватися до змін. Водночас певна частина опитаних не стали більше відчувати впевненість у змозі вирішувати свої життєві проблеми.

Більшість опитаних військовослужбовців-учасників бойових дій достатньо мотивовані до постановки життєвих завдань у різних сферах, здатні структурувати власне життя, оптимістично ставляться до майбутнього, об’єктивно оцінюють свої можливості, є досить активними у повсякденній діяльності, а також стійкими у постановці життєвих завдань. При цьому досить високим є показник низькомотивованих військовослужбовців, які не здатні до структурування часу власного життя, не прагнуть будувати серйозні плани та не здатні ставити життєві завдання з урахуванням цілісності життя.

Порівняння особливостей посттравматичного зростання військовослужбовців-учасників бойових дій із різним ставленням до майбутнього засвідчило, що чим вищий рівень позитивного ставлення до майбутнього військовослужбовців, тим більше вони відчувають упевненість у власних можливостях вирішувати свої життєві проблеми. Крім того, чим більше близьких, приємних, довірливих відносин з оточуючими мають учасники бойових дій, тим більш позитивним баченням майбутнього вони володіють. Було доведено, що ставлення до майбутнього є чинником посттравматичного відновлення військо-
вослужбовців-учасників бойових дій.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ СТИЛІВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ЗІ СТРАХАМИ ТА ТРИВОЖНІСТЮ ДІТЕЙ

V. Blikhar — 2024-02-23

У статті наведені результати дослідження порівняння стратегій сімейного виховання із ставленням батьків до дітей, порівняння стилів виховання батьків та матерів, порівняння груп дітей з різними рівнями батьківського контролю у час широкомасштабної війни росії в Україні. Зазначено, що у час широкомасштабної війни росії в Україні фокус уваги наукових розвідок дещо зміщений у вектори, що стосуються особливостей переживання травмівних продій різними верствами населення. Однак фокус нашої наукової уваги зосереджений на змінах у сімейній системі у час лихоліть. Метою проведеного нами дослідження було виявити особливості взаємозв’язків стилів сімейного виховання та батьківського ставлення із страхами та тривожністю дітей молодшого шкільного віку у час війни.

Порівняння груп досліджуваних матерів із батьками дало можливість побачити відмінності у стратегіях сімейного виховання. Виявлено, що вищий рівень страху та тривожності спостерігається у дітей, батьки яких мають високий рівень батьківського контролю. Встановлено, що зростання рівня контролю та ступеня батьківських вимог, які характеризують авторитарний та авторитетний стилі виховання сприяють зростанню дитячої тривожності.

На основі проведеного дослідження були обґрунтовані висновки: загальна дитяча тривожність учнів молодших класів обернено пов’язана із стратегією сімейного виховання, отже зростання рівня контролю та ступеня батьківських вимог (що суб’єктивно зростають у час війни), які характеризують авторитарний та авторитетний стилі виховання сприяють зростанню дитячої тривожності.

Порівняння груп дітей з різними рівнями контролю виявило відмінності рівня страху і тривожності. Зважаючи на те, що досліджувані батьки виявили протилежно високі показники авторитарного, авторитетного (матері) та індиферентного (батьки) стилів виховання, стверджується, що саме розбіжність у стилях виховання батьків є одним із провідних психологічних чинників тривожності дітей молодшого шкільного віку в час війни.

Це ж підтвердили результати факторного аналізу, які виявили один фактор – контроль і негативне ставлення до невдач дитини (завищені вимоги), а інший фактор – кооперація й емоційне прийняття як запобігання тривожності.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ

T. Yanovska — 2024-02-23

Дана стаття присвячена теоретичному аналізу вивчення проблеми розвитку математичних уявлень старших дошкільників з порушеннями інтелекту. Аналізуються особливості мислення як пізнавального процесу особистості. Аналізуються психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку. Надається психологічна характеристика математичних уявлень дітей з інтелектуальними порушеннями. Обґрунтовуються методологічні основи емпіричного дослідження розвитку математичних уявлень старших дошкільників з порушеннями інтелекту. Експериментально аналізують отримані показники сформованості математичних уявлень старших дошкільників з інтелектуальними порушеннями; специфіка комбінаторного і поняттєвого мислення дітей з інтелектуальними порушеннями; показники розвитку мисленнєвих операцій дітей старшого дошкільного віку.

ГЕНЕТИКА НІКОТИНОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

V. Pomohaibo — 2024-02-23

Нікотинова залежність ‒ це розлад вживання нікотину, який міститься в тютюновому димі. Характерною рисою цього розладу є потужний внутрішній потяг до тютюнокуріння, що проявляється у погіршенні здатності його контролю, підвищенні пріоритету куріння над іншими видами діяльності та у регулярному курінні, незважаючи на шкоду для здоров’я чи інші негативні наслідки. Після припинення або зменшення вживання нікотину виникає абстиненція, що змушує повернутися до тютюнокуріння чи звернутися до вживання фармакологічно подібних речовин. Згідно із даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, курять 36.7% чоловіків та 7.8% жінок, що спричинює кількість смертей у понад 8.7 мільйонів щорічно. Рівень поширеності тютюнокуріння значною мірою варіює залежно від раси та культури, що свідчить про те, що залежність від нікотину має біологічну основу. Численні дослідження близнят показали, що генетичні та середовищні чинники відіграють значну і приблизно однакову роль у визначенні залежності від куріння. Результати цих досліджень також свідчать про те, що генетичні та середовищні чинники по-різному визначають характер залежності від куріння у чоловіків і жінок. Це вказує на те, що для чоловіків і жінок необхідні різні стратегії профілактики та лікування тютюнозалежності.

Нині критеріям значущості відповідають 44 гени-кандидати нікотинової залежності, які причетні до функціонування низки нейротрансмітерних систем (дофамінергічної, ГАМК-ергічної, серотонінергічної, глутаматергічної, холінергічної), або є генами субодиниць нікотинового рецептора, метаболізму нікотину, сигнального шляху мітогенактивованої протеїнкінази тощо. На даний момент найбільш дослідженими із них є ген DRD2 (дофамінергічна система), кластер генів субодиниць нікотинового рецептора CHRNA5/CHRNA3/CHRNB4 та кластер генів метаболізму нікотину CYP2A6/CYP2B6.

Загалом, нині досягнуто значного прогресу у вивченні генетичних механізмів нікотинової залежності, проте ще залишається багато невідомого. Потрібні подальші значні зусилля не тільки для того, щоб визначити, які генетичні варіанти достовірно задіяні в цьому ментальному розладі та які механізми цієї дії, але й розробити технології використання цих наукових досягнень для профілактики та лікування згубної для здоров’я та життя нікотинової залежності.

СМИСЛОЖИТТЄВІ ОРІЄНТАЦІЇ В СИСТЕМІ ФАКТОРІВ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ

L. Kaskova — 2024-02-23

У статті представлено результати теоретичного та емпіричного вивчення показників смисложиттєвих орієнтацій в системі факторів професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти.

Представлено результати теоретичного аналізу феномену професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти, системи чинників їх виникнення. Описано методики дослідження та характеристики вибірки.

Проаналізовано показники загального рівня та компонентів професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти із різним рівнем осмисленості життя, окреслено зв'язок між рівнем осмисленості життя та характеристиками професійного вигорання педагогів.

«ПСИХОЛОГИ СТРАХУ» ТА «ІНФЕРНАЛЬНІСТЬ» АВТОКРАТИЧНОЇ СОЦІАЛЬНОСТІ: ПСИХОАНІЛІЗ ОДНІЄЇ АКЦЕНТУАЦІЇ

O. Soloviov — 2024-02-23

Ця стаття, в силу поставленої в ній мети та її контексту, який виходить за межі психологічної проблематики, хоча і фундується на ній, є написаною радше у стилі есе. Це дозволило більш розкуто, аніж це прийнято у концептуально строгих психологічних текстах, описати феномен «психолога страху» та вказати на його психо-соціальну та історично-культурну природу. Феномен «психолога страху» розглядається на фоні сучасної соціальності, що дозволяє виявити тісний, якщо не сказати, нерозривний, функціональний зв’язок, з одного боку, між внутрішньо-психічним світом диктатора, що отримує владу через електоральну спотворену процедуру, та, з іншого боку, підсвідомою, архетипічною, біологізаторські ангажованою психікою «людини маси».

Показується, що ця міжособистісна, функціональна не розривність «грандіозного я» диктатора та «колективного ми» людини маси фундується, у тому числі, і не в останню чергу, на архетипах зла, яке в сучасній «інфернальній культурі» може відкрито нав’язуватись та філософські легітимізуватись. Перелічується психічний «інструментарій», завдяки якому психо-соціальний феномен зла функціонує у межах індивідуальних психік та інтегрується у соціальний феномен. Вказується на онтологічні підвалини феномену зла, в основі якого лежить здатність людини суб’єктивно оцінювати будь-що (Soloviov, 2015) та, керуючись цією оцінкою, через свої моторні (м’язові) дії втілювати змісти індивідуальної чи «колективної психіки» в змістовність соціальності.

ВЗІРЕЦЬ ЗДОРОВОЇ МОЛОДІ СЬОГОДЕННЯ

N. Buniak — 2024-02-23

Дефініція поняття здоров’я, проблема надання йому викінченості – одна з опорних для роду людського, яка існувала, існує й існуватиме, на наш погляд, завжди. Саме через те, завжди буде потреба перегляду питання взірця здорової особистості сьогодення, бо повноцінно насолоджуватись життям можливо лише за умови цілковитого здоров’я.

Автор статті наголошує, що відтворити геть усі, відомі науковцям на сьогодні, визначення поняття здоров’я є вельми непросто, тому їх згруповано, визначено думки (погляди чи підходи), що є підставою для трактування терміну та вказана відмінність у їхньому змісті.

У статті означено складові медичної, фізичної, психічної, соціальної, душевної компонент у структурі стану здоров’я особистості.

На думку автора публікації, здоровою може вважатися та особистість, у якої немає недуг, хворобливого стану чи хворобливих змін та фізичних вад, яка розвинена гармонійно фізично та розумово, добре адаптована до фізичного та соціального довкілля, цілком реалізує свої фізичні та розумові здібності, здатна призвичаюватися до змін лише тоді, коли вони не виступають за межі норми, і робить свій внесок, сумірний із здібностями, у добробут громади.

Автор вказує: те, яка саме із складових узагальненого нами поняття здоров’я відіграє основоположну роль, а яка неголовну, залежить від кожної окремої особистості, адже лише людина відповідальна за власне здоров’я, спосіб життя, добробут, лад чи плутанину у душі попри те, зазначає, що нині спостерігаємо стійкий нахил щодо погіршення стану здоров’я, тому слід більше зважати на медичну компоненту у структурі стану здоров’я молодої особистості, що здобуває вищу освіту.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ФЕНОМЕНУ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Y. Nazar — 2024-02-23

Статтю присвячено вивченню феномену посттравматичного зростання особистості, здійснено теоретико-психологічний аналіз наукових уявлень про природу посттравматичного зростання, проаналізовано ключові дефініції та головні передумови виокремлення даного феномену в автономний концепт. У статті висвітлено основні теоретичні підходи до вивчення посттравматичного зростання, зокрема проаналізовано витоки ідей про особистісне зростання внаслідок переживання травматичного досвіду у міфологічному та релігійному світогляді, у філософських поглядах античності та сучасності, здійснено огляд літературних джерел, присвячених проблематиці посттравматичного зростання, виокремлено ключові парадигми концептуального осмислення даного феномену, зокрема з точки зору психодинамічного, гуманістичного, екзистенційного, когнітивного підходів, а також з позицій позитивно-психологічного підходу. Стаття містить аналіз ключових концепцій, що пояснюють психологічні трансформації, які можуть виникнути внаслідок досвіду переживання травматичних подій, аналізуються теорії психологічних напрямів, що спрямовані на розкриття механізмів та факторів, що призводять до позитивних змін в особистості у посттравматичному періоді, що в свою чергу підкріплюється аналізом релевантних емпіричних досліджень та прикладних методів розвитку ефективних психологічних стратегій підтримки осіб, які пережили травму. У статті розглядаються критичні погляди на існуючі теоретичні концепції та визначаються невирішені аспекти у розумінні поняття посттравматичного зростання, здійснено спробу систематизувати концептуальні підходи для побудови цілісної картини розуміння посттравматичного зростання як соціально-психологічного феномену. Дана проблематика актуалізує потребу подальших наукових досліджень для розширення наукового розуміння феномену посттравматичного зростання та вдосконалення практичних застосувань цього знання в контексті психологічної підтримки та психотерапії осіб, які пережили травматичний досвід.