Психологія і особистість

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ТЕОРІЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ

2023-10-02T11:28:50+03:00

Військова служба пов’язана із впливом травматичних стресових чинників, включаючи небезпеки в зоні бойових дій, нещасні випадки та інші професійні небезпеки, які можуть піддавати військовий персонал підвищеному ризику розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСРу). Загальний рівень поширеності ПТСРу серед населення світу протягом життя варіює в межах 10,0-11,3% для жінок і 5,0-6,0% для чоловіків. Серед ветеранів дійсної військової служби поширеність розладу протягом життя становить 13,4% і 7,7% для жінок і чоловіків відповідно.

Департамент ветеранів та Департамент оборони США рекомендують клінічну методику лікування ПТСРів, яка включає такі компоненти: діагноз на основі критеріїв «Діагностичного і статистичного посібника з ментальних розладів» Американської психіатричної асоціації; наявність високого ризику заподіяння шкоди собі або іншим; функціональний статус, включаючи обов’язки та рівень службової відповідальності; чинники ризику та захисту; ведення історії лікування; медичну історію пацієнта та його родини. При цьому передбачається спільне з пацієнтом прийняття рішень, ключовими компонентами якого є врахування вподобань пацієнта, ознайомлення пацієнта та його родичів з поняттям психологічної травми та особливостями перебігу ПТСРу, спільний з пацієнтом розгляд переваг і недоліків доступних варіантів лікування. Процес лікування ПТСРу обов’язково повинен бути орієнтованим на травму і включати такі види психотерапії: тривалу експозицію, терапію когнітивного впливу, когнітивно-поведінкову терапію, коротку еклектичну психотерапію, розмовну експозиційну терапію, десенси-
білізацію та репроцесуалізацію травми рухом очей і письмову експозиційну терапію. За ситуацій, коли клініцисти не навчені психотерапії, орієнтованій на травму, або коли пацієнти відмовляються починати лікування, рекомендується фармакотерапія або не орієнтована на травму мануальна психотерапія, яка включає тренування стресостійкості, терапію, орієнтовану на поточне життя пацієнта, і міжособистісну психотерапію.

Попри певні успіхи у лікуванні ПТСРу залишаються невирішеними важливі питання. Перш за все, недостатньо клінічних досліджень для порівняння ефективності численних дійових психологічних методів лікування загалом і, зокрема, для військовослужбовців дійсної служби. Необхідно продовжувати дослідження у галузі точної медицини, яка дасть змогу вибрати найбільш ефективне лікування ПТСРу для кожного військовослужбовця індивідуально. Для вирішення цих та подібних питань необхідні подальші тривалі послідовні дослідження, здійснювані на репрезентативних вибірках.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННІКІВ УПЕРЕДЖЕННЯ

2023-10-02T10:36:49+03:00

Статтю присвячено вивченню феномену упередження, аналізу наукових підходів щодо пояснення його ролі у функціонуванні особистості як суб’єкта життя. Для досягнення мети було застосовано методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, класифікація). За результатами дослідження встановлено, що передумовою формування упереджень є соціальній стереотип, як продукт масової поведінки, що підтримується соціальним середовищем. На відміну від стереотипу в упередженні, як схильності суб’єкта до сприймання, оцінки та відповідних дій щодо соціальних об’єктів або людини на основі прийнятих в групі цінностей, переважають емоційні аспекти ставлення. Серед існуючих підходів щодо пояснення психологічної природи упереджень особливе місце займають теорії соціального научіння, мотиваційно-когнітивна теорія, теорія соціальної ідентичності. За результатами аналізу цих, підходів встановлено, що в основі стереотипізації, як передумови упереджень, знаходяться операції категоризації. Категоризація дозволяє: розрізняти соціальні групи на «свої» та «чужі» групи; формувати власну соціальну ідентичність через усвідомлення належності до своєї соціальної групи та сприймати її як джерело самоповаги; створювати уявлення про себе, спираючись на результатти порівняння своє групи із зовнішніми групами. Категоризація спрощує реальність, проявляється автоматично поза наміром людини. Категоріями поділу груп у суспільстві є існуючи соціальні норми. Вибір групи, що стане мішенню для упереджень у межах певної культури, а також діапазон відповідної поведінки по відношенню до неї залежіть від соціального научіння. Культурні відмінності будуть визначати об’єкт упередження, частоту переживання певного упередження та способи його прояву. Активізація впливу упереджень на поведінку людини виникає в ситуаціях загрози колективної самоповазі.

РОЗВИТОК ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2023-10-02T10:44:30+03:00

У статті розглядається одне з найважливіших питань сучасної вищої школи: розвиток готовності до виконання професійної діяльності студентів-психологів у ході навчального процесу. Аналізується поняття як готовності до праці у цілому, так і довготривалої готовності до реалізації фахових обов’язків особистістю. Вирізняються різні теоретичні підходи до вивчення проблеми психологічної готовності у вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Особлива увага приділяється вивченню функціонального аспекту цього складного психологічного утворення. На основі цього наводяться результати опитування та тестового дослідження готовності студентів-психологів реалізовувати певний алгоритм налаштування на професійну діяльність. Він передбачає окреслення мети професійних зусиль, вибір оптимальних для її досягнення засобів і, зрештою, аналіз отриманого результату з метою подальшої корекції та вдосконалення фахових дій. Аналізуються перешкоди та ускладнення, які відчувають студенти на цьому шляху та вирізняються їх причини. Вказуються особливості організації процесу викладання психологічних дисциплін у вищій школі з метою оптимізації формування саме функціонального аспекту готовності студентської молоді до самостійної професійної діяльності та постійного самовдосконалення. Розглядаються чинники, які сприяють розвитку налаштованості майбутніх психологів на виконання фахових дій та шляхи їх активізації у навчальному процесі. Розкривається значення активних методів навчання у підготовці студентів до майбутньої ефективної трудової діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНОГО ПРОФІЛЮ З РІЗНИМ ТИПОМ ІНТЕРАКТИВНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ

2023-10-02T10:54:44+03:00

Статтю присвячено проблемі побудови міжособистісної взаємодії студентами технічного профілю. Зокрема, описано результати порівняльного дослідження особливостей побудови міжособистісної взаємодії студентами технічного профілю з різним типом інтерактивної спрямованості.

У статті під взаємодія мається на увазі будь-яка узгоджена дія двох чи більше людей. Серед умов, за яких можливе існування та перебіг взаємодії, визначені взаєморозуміння її учасників та усвідомлення кожним з учасників власного внеску у спільну діяльність.

За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що хоча студентам технічного профілю притаманний певний рівень дисгармонії у міжособистісних відносинах, відносини більше половини з них все ж здебільшого досить гармонійні і носять стабільний характер. У цих студентів є прагнення враховувати індивідуальні особливості одне одного. Крім того, діагностика інтерактивної спрямованості опитаних майбутніх фахівців технічного профілю засвідчила, що переважна більшість студентів мають середній рівень орієнтації на особисті інтереси та орієнтації на взаємодію і співпрацю, а рівень маргінальної орієнтації серед них є здебільшого високим, тобто цим студентам притаманні прояви інфантилізму, неконтрольованості вчинків, наслідування.

Визначення особливостей побудови міжособистісної взаємодії студентами технічного профілю з різним типом інтерактивної спрямованості показало, що чим вищий рівень прояву конфліктності у відносинах демонструють студенти, тим більше вони орієнтовані на переслідування виключно власних цілей. Крім того, чим більше досліджувані студенти демонструють підвищену стурбованість відносинами, тим більше цим досліджуваним притаманні прояви інфантилізму та неконтрольованості вчинків. Також чим більше у студентів виражене прагнення дистанціюватися від інших людей, тим імовірніше у них проявляється схильність просто підкорятися обставинам і поводитися імпульсивно. Ми дійшли висновку, що майбутнім фахівцям технічного профілю з різним типом інтерактивної спрямованості притаманна відмінна специфіка побудови міжособистісної взаємодії.

УСВІДОМЛЕННЯ ВИНИ НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ ЯК УМОВА УСПІШНОЇ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

2023-10-02T10:19:06+03:00

Дана стаття присвячена теоретичному аналізу вивчення психологічних чинників усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями. Аналізується поняття вини, її психологічний зміст та свідомо-вольова поведінка як ознака осудності особи. Вивчається проблема здатності до свідомо-вольової поведінки неповнолітніх, розкриваються особливості ресоціалізації неповнолітніх злочинців. Аналізуються процеси виправлення та ресоціалізації засуджених неповнолітніх, а також особливості виховної роботи з умовно засудженими неповно-
літніми. Обґрунтовуються методологічні аспекти дослідження психологічних чинників усвідомлення вини як умови успішної ресоціалізації неповнолітніх злочинців. Експериментально доводиться вплив психологічних чинників усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями на їх ресоціалізацію.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ З РІЗНИМИ КАР’ЄРНИМИ ОРІЄНТАЦІЯМИ

2023-10-02T10:27:04+03:00

Стаття присвячена проблемі розвитку лідерських якостей майбутніх психологів у процесі їх професіоналізації в умовах вищої школи. Розкривається значення кар’єрних орієнтацій молоді на шляху безпереревного фахового самовдосконалення. Аналізується значення лідерства як складової професійної готовності психолога до виконання фахових функцій. Розглядаються особливості розвитку лідерських якостей студентської молоді у контексті їх уявлень про майбутній шлях професіоналізації. У статті представлено результати дослідження взаємозв’язку кар’єрних орієнтацій майбутніх психологів та специфіки їх тенденцій до реалізації лідерської поведінки. Аналізуються основні типи кар’єрних орієнтацій майбутніх психологів. Визначаються типи уявлень про майбутній трудовий шлях студентів, які найбільше пов’язані зі змістом професійної діяльності. Висвітлюється зміст кар’єрних орієнтацій юнацтва , які формуються переважно під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників. Досліджується, як ці психологічні утворення зумовлюють значущість лідерства для професійної самореалізації особистості. Окреслюються можливі ускладнення та перешкоди на шляху розвитку лідерських якостей у навчальному процесі. На основі цього вказуються особливості застосування засобів дидактичного та виховного впливу на формування особистості майбутнього професіонала з метою цілеспрямованого розвитку лідерських якостей для подальшого самовдосконалення у фаховій діяльності.

ВНЕСОК ІНСТИТУТУ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ МИКОЛИ ЯРМАЧЕНКА НАПН УКРАЇНИ У РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

2023-10-02T11:55:52+03:00

У статті розглянуто і проаналізовано внесок Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України у розвиток теорії і практики спеціальної психології.

Встановлено, що перед українською спеціальною психологією натепер постають завдання методологічної рефлексії, осмислення власного історичного шляху та сучасного статусу.

Констатовано, що спеціальна психологія була невід’ємною частиною дефектології, мала прикладний характер і формувалася як багатогалузева дисципліна.

Встановлено, що здобуття Україною незалежності гостро поставило проблему щодо розвитку теоретичної та концептуальної бази спеціальної психології, позаяк зберігалася значна ізольованість різних напрямків спеціальної психології й прикладний характер проведених досліджень.

Проаналізовано сучасну українську навчально-методичну літературу для закладів вищої освіти, виявлено, що видання переважно перебувають в руслі класичної психології та дефектології, в межах природничо-наукової парадигми.

З’ясовано, що значущими для розвитку спеціальної психології є досягнення психологічної науки останніх років, обумовлені усе зростаючим впливом гуманістичної парадигми на уявлення про предмет і методологію психологічних досліджень.

Розкрито досягнення Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України в галузі спеціальної психології, роль та вплив на її розвиток, внесок в теорію та практику.

ДВОЗНАЧНИЙ АСПЕКТ ТА СВОЄРІДНІСТЬ ПРОЯВІВ НЕДУГ ОСОБИСТОСТІ

2023-10-02T11:39:10+03:00

У статті розглянуто результати аналізу питання значення психологічних факторів у розвитку та перебігу соматичної патології. Автори цієї наукової публікації зазначають, що симптоми всякої недуги можуть бути безпосереднім вираженням психічних переживань особистості та вказують на правильність розуміння недуги, як процесу, обумовленого, насамперед, психологічними факторами та на те, що емоційний стан особистості впливає як на виникнення, так і на подолання недуги, а умовна лінія, що розділяє поняття «органічне захворювання внутрішніх органів і систем» та «психосоматичний розлад» є вельми розпливчатою. Відзначено важливість розуміння людського організму як цілісної саморегулюючої системи у всій складності фізичних та психічних проявів та у тісній взаємозалежності з конкретними для кожної окремої особистості життєвими умовами. У цій роботі узагальнено дані чисельних досліджень, які свідчать, що значний вплив на появу і поширення захворювань мають психосоціальні фактори. Висвітлено значення довіри до психолога чи медика у ставленні особистості до недуги, що розглядається як моральний вибір та дає дозвіл діяти в надзвичайно складних обставинах для особистості, яка нездужає.

Автори наголошують на необхідності опанування дисципліни «медична психологія» (чи, на наш погляд краще звучить, «психологія медицини») сту

ГЕНЕТИКА ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД КАНАБІСУ

2023-10-02T11:46:55+03:00

Залежність від канабісу характеризується сильним внутрішнім потягом до вживання цієї речовини. Вона діагностується в тому випадку, коли наявне її щоденне вживання протягом щонайменше одного місяця. За поширеністю у світі канабіс є третьою наркотичною речовиною після алкоголю та тютюну. Його вживають майже 4% населення світу у віці 15-64 роки. Цей показник варіює у межах 2,8%-5,1% залежно від країни та етнічної прина-
лежності. Рівень вживання канабісу та залежності від нього серед чоловіків приблизно у два рази вищий, ніж серед жінок.

Успадковуваність залежності від канабісу становить близько 55%. Найбільш значуще причетні до цього ментального розладу 14 генів: ANKFN1, CHRNA2, CADM2, SDK1, ZNF704, NCAM1, RABEP2, SMG6, INTS7, PI4K2B, CSMD1, CST7, ACSS1 та SCN9A. Вони розташовані в різних хромосомах і характеризуються наявністю однонуклеотидних поліморфізмів різної локалізації. Інші варіанти цих генів можуть бути причетні до різної кількості (від 10 до 350) різноманітних, переважно ментальних розладів і онкологічних захворювань. Виявлені також гени-кандидати щодо проблем вживання канабісу ‒ CNR1, GABRA2, FAAH і ABCB1, але спроби їх підтвердження поки-що суперечливі. Тим не менше, варто звернути увагу на два із них ‒ CNR1 і ABCB1, які безпосередньо причетні до метаболізму канабіоїдів у організмі людини.

У подальших дослідженнях генетики залежності від канабісу необхідно виявити і проаналізувати всі біологічні та індивідуальні чинники, які впливають на розвиток цього ментального розладу. Для цього, перш за все, необхідно ідентифікувати всі гени, причетні до метаболізму канабісу в організмі людини. Крім того, у цих дослідженнях необхідно використовувати не лише генетичні, а й епігенетичні підходи, результати яких сприятимуть розробці нових методів лікування розладу.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОПИС АВТОРСЬКОЇ ПСИХОДІАГНОСТИЧНОЇ ПРОЄКТИВНОЇ МЕТОДИКИ СЕДНОР

2023-10-02T11:00:55+03:00

Метою статті є розглянути процес створення авторської психодіагностичної методики СЕДНОР на основі різноманітних інтегрованих наукових підходів з урахуванням вікових особливостей особистості та умов перебування респондентів; проаналізувати результати багаторічного експериментального дослідження, спрямованого на вивчення та психодіагностику взаємозв՚язку перцептивних, когнітивних процесів та творчого потенціалу особистості на прикладів учнів молодших класів; описати алгоритм авторської психодіагностичної проєктивної методики СЕДНОР, розробити загальні рекомендації по застосуванню та опрацюванню тесової методики із за діяння якісного та кількісного аналізу (із використання математичного апарату опрацювання результатів).

Використано наступні методи. Із групи теоретичного підґрунтя тест «Чорнильні плями» Роршаха, Семантичних диференціал (СД) Осгуда, шкалу нечітких оцінок, інтерпретацію методики неіснуючої тварини за використанням СД. Використану авторську методику СЕДНОР дослідження творчого потенціалу особистості (з урахування складних мне стичних переплетень) шляхом задіяння перцептивних та уявних компонентів особистості школяра. У дослідження на протязі більш як 30-ти років прийняло участь загалом біля 30 000 респондентів різних вікових категорій, починаючи з дітей віком 7 років до представників ранньої зрілості. У досліджені представлено результати лише по вибірці молодших школярів. Емпіричне дослідження здійснювалось на базі середніх шкіл м. Львова. У всіх учасників дослідження була отримана інформована згода на участь в дослідженні.

Представлено теоретичний аналіз феномену «базового образу» та творчого потенціалу як психологічних феноменів, висвітлено їх особливості з точки зору різних тлумачень. Проаналізовано психологічні чинники виникнення образу та побудовано гіпотетичну модель його виникнення. Здійснено аналіз результатів проведеного емпіричного дослідження, метою якого було експериментально дослідити творчий потенціал молодшого школяра за допомогою авторської методики СЕДНОР. Обґрунтовано механізм впливу досліджуваних видів неструктурованих зображень на рівень творчого потенціалу особистості.

В результаті проведеного дослідження визначено високий рівень надійності пропонованої нами проєктивної психодіагностичної методики СЕДНОР як можливості сучасної діагностики творчого потенціалу особистості. Зазначено, що здійснено порівняльний аналіз результатів за психодіагностичною проєктивною методикою СЕДНОР таз показниками контрольних методик з дослідження творчого потенціалу особистості, що вказує на можливість використання даної методики на теренах України так і можливості її адаптації у інших країнах. Розроблено спеціальні загальні рекомендації щодо використання психодіагностичної методики СЕДНОР та висновки за результатами діагностування.

МЕТОДОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ В РЕФЛЕКСИВНІЙ АРХІТЕКТОНІЦІ КОНЦЕНТРІВ МЕТОДОЛОГУВАННЯ

2023-09-28T15:09:58+03:00

Фундаментальне дослідження присвячене рефлексивному обґрунтуванню логіко-змістової архітектоніки к о н ц е н т р і в методологування – філософського і філософсько-психологічного, що узасаднюють тематико-концептуальну цілісність структури і змісту підсумкового (п’ятого) тому авторської хрестоматії «Система сучасних методологій» (2015, 2021), призначеної для здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня підготовки з академічного вишколу докторів філософії різних спеціальностей. Головна і д е я обопільного раціокультурного збагачення обох розглядуваних наук полягає у їх сутнісному діалектичному взаємопроникненні, коли психологія зможе розв’язати власні ключові проблеми і вирішити найскладніші завдання тільки шляхом задіяння новітніх здобутків філософської методології, натомість остання спроможеться вийти із воб’єктненого в текстах, значеннєво дистильованого й особисто відстороненого стану тільки за умов використання продуктивних можливостей психології як людинознавчої царини і, першорядно, як усеохватної сфери миследіяльності й у такий спосіб відкриє власну свободу-практику – ковітального, мислекомунікаційного, мудродайного м е т о д о л о г у в а н н я. Об’єктом наукового конструювання є архітектоніко-концентрична організація методологічних творів провідних мислителів минулого і сучасності за двома тематичними напрямами: а) фундаменталії і перспективи розвитку філософської методології і б) новаційні засоби та евристичні ресурси професійного методологування, що унаявлюють бінарне взаємодоповнення багатоколових утворень зі спільними центрами. Ці складноструктуровані утворення й становлять розлоге предметне поле здійсненого мислевчинення із нерозривними полюсами буттєвості, а саме с в і т у методології як можливості розширеної свідомости, що узасаднює трансцендентальна методологія І. Канта, і с ф е р и методологування як дійсності її живого екзистенціювання, що унаявлює винятково ґрунтовне методологічне дослідження історичної значущості психологічної кризи Л.С. Виготського. Від зазначених полюсів-фокусів відходять своєрідні тематико-змістові кола (тексти) різної культуротворчої вагомости. Так, з одного боку, висвітлено ш і с т ь методологічних концентрів усе більш розширеного формату світоглядної дії – чітко рубриковані т в о р и: Ж.-П. Сартра і М. Гайдеггера про сутність гуманізму, що виконані у річищі екзистенційного напряму, проте у різних вимірах і стилях філософування; М. О. Бердяєва про філософську істину та інтелігентську правду, але із поправкою на парадоксальність та органічність брехні; М. М. Бахтіна та О. Є. Самойлова про одиничне та виняткове буття-подію як про спосіб уприсутнення людини у подієвій архітектоніці реального вчинення і, відповідно, про діалогічне позиціонування щодо одного й того ж об’єкта осмислення у формі постановки теоретичної проблеми та про задіяння при цьому ідеї як засобу мислення; І. Лакатоша про філософське упрозорення історії науки та про її відомі раціональні реконструкції із зосередженням уваги на перевагах авторської методології дослідницьких програм; наші творіння (А. Ф.) про метатеоретичну мозаїку життя с в і д о -
мости і про методологічну реконструкцію системомиследіяльнісного підходу до її розуміння як атрибутивного способу людської буттєвості та як квазіоб’єктної дійсності новітньої методології; і на завершення – уперше презентована новостворена нами категорійна матриця вітакультурної методології як канонічної форми методології взагалі, що становить новітню, філософськи зорієнтовану і раціогуманітарно узмістовлену, світоглядну мапу новітнього методологічного знання і в разі вмілого її застосування перетворюється на потужний інструмент професійного методологування. З іншого боку, роз’яснено філософсько-психологічне наповнення ш е с т и (включаючи тематично актуальну післямову) концентрів методологування, які символізують поступове розширення кіл-звершень низки фундаментальних п р а ц ь: С. Л. Рубінштейна і М. С. Гусельцевої про суть принципу творчої самодіяльності, що вказує на спосіб вирішення однієї радикальної проблеми – співвідношення об’єктивного буття і суб’єкта свідомости, та про реальні здобутки столітньої розробки суб’єктно-діяльнісного підходу у наступності його (С. Л.) трьох періодів методологічної творчості: неокантіанського, марксистського, антропологічного (екзистенційного); Г. П. Щедровицького та А. В. Фурмана про інтелектуальні джерела, базові уявлення, категорійні засоби, системні засновки, відтворювально-діяльнісні схеми, логічні принципи, оргдіяльні нормативи та інваріанти різносвідомісного позиціювання загальної теорії діяльності, а також про результати рефлексивно-вчинкової реконструкції цієї теорії за логікою всезростаючої методологічної рефлексії та з допомогою авторськи сконструйованої метаметодологічної оптики, що уможливили оновлення існуючої мозаїки ідей і тематизмів, концептів і концепцій, засновків і принципів, уявлень і конструктів, понять і категорій, мислесхем і моделей, матриць і парадигм; наша розробка багатопараметричних моделей методологічних оптик класичної, некласичної і постнекласичної наукової раціональності як різнодосконалих інструментів мислевчинення; Ю. І. Яковенка та О. Є. Фурман про нагальну проблематику постання методології соціогуманітарних наук у двох аспектах – про виникнення невідрадного факту методологічної травми та умови її подолання і про методологічно доцільне збагачення поняттєво-термінологічного поля завжди актуальних к а т е г о р і й простору і часу в діалектичному взаємодоповненні методів індукції та дедукції з опертям на авторську теорію інноваційно-психологічного клімату організацій; Г. П. Щедровицького та А. В. Фурмана й О. Є. Фурман про перспективи співмобілізації епістемологічних і рефлексивно-інтерпретаційних ресурсів розвитку психології та методології і про альтернативний до науково-предметного розуміння погляд на психологію як на універсум людської ковітальності й відтак як на особливий світогляд, що обґрунтований за чотириетапною логікою утвердження стратегем психологічного мислевчинення; авторський твір про багатоджерельне аргументування появи в найближчому майбутньому винятково популярної п р о ф е с і ї методолога, котрому будуть притаманні розширений горизонт ідеальної буттєвості свідомости у її особливому осередді – унікально самоорганізованій дійсності методологічного мислення, котре уможливлює постійно відновлювальну рефлексивність і мислевчинково досконале методологування. У підсумку висновується, що прийдешнє методології пролягає поки що незвіданим магістральним курсом пізнання, проєктування, сценарування і творення локальних оаз модульно-розвивального часопростору вмотивованого екзистенціювання мотрійково низхідних, трансцендувально згармонованих і функційно взаємоспричинених, щонайменше чотирьох субстанційних дійсностей індивідуального чи командного життєздійснення: свідомости – рефлексування – мислення – думання.

ЧИ ВЖЕ Є ПСИХОЛОГІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНО ДОВЕРШЕНОЮ, АБО ПРО ІНФОРМАЦІЙНУ АКТИВНІСТЬ МОЗКУ, ЩО «НАВ’ЯЗЛИВО» СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПСИХІЧНОЮ АКТИВНІСТЮ

2023-10-02T09:57:38+03:00

У статті розглядається «парадоксальна», загально-науково значима ситуація, яка може бути сформульованою у питанні «Чому мозок людини, будучи фізичною сутністю, тим не менш, переробляє інформацію біологічно чи соціально доцільно?», хоча ані жоден фізичний закон не підтримує цього. Пропонується вихід з цієї ситуації. Він полягає у вказівці на те, що лімбічна область мозку реалізує здатність людини суб’єктивно оцінювати біологічну (соціальну) цінність зовнішніх об’єктів та явищ. Такий пояснюючий концепт, який, по суті, є «продуктом», одночасно, гуманітарного та природничого знання, дозволяє, за нашою думкою, «перетнути» межу концептуального та категоріального непорозуміння між цими «непримиренними» гілками пізнання. І це перетинання здійснюються через розуміння сутності інформаційної активності мозку, яка відбувається за допомогою психічних явищ.

Стверджується, що в нейронних мережах мозку, поряд зі звичайною фізичною причинністю, діє інформаційна причинність, що оркеструє цю фізичну причинність. Але вона діє через наявність в мозку, знову ж таки, психічних явищ. І передусім, здатності людини суб’єктивно оцінювати (чи позитивно, чи негативно) навколишній світ, а тож, бути мотивованою до певних інформаційних операцій, до елімінації станів невизначеності через процес інтеграції (об’єднання) інформації, що відбувається переважно через процес мислення. Таким чином усе найсуттєвіше, що стосується в мозку переробки інформації, відбувається саме в психіці. Нейронні ж мережі, які їх реалізують, мають «лише» забезпечувати психічний процес.

Розглядається провідна роль психології у вирішенні цієї загальнонаукової проблеми – передусім з причини масштабності її об’єкта дослідження, яким є психіка. Тож, психіка, на повірку, є еволюційно визрілим «інструментом» безпосереднього пристосування людини до постійно змінюваного світу, до невизначеності та дефіциту інформації.

ФІЛОСОФІЯ УРОКУ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОДИНИЦІ АНАЛІЗУ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

2023-10-02T10:06:54+03:00

У статті висвітлюється досвід вирішення у філософському, психологічному та педагогічному плані проблеми аналізу уроку як основної форми, одиниці освітнього процесу. В основу дослідження покладені ідеї І. А. Зязюна, С. У. Гончаренка, В. Ф. Моргуна про освіту і педагогічну діяльність, зокрема щодо діалектизації педагогіки, впровадження у педагогіку законів діалектики, систем-
ного, синергетичного й особистісного підходів. На уроці наочно представлена дія законів єдності і боротьби (врівноваження) протилежностей, заперечення заперечення і переходу кількісних змін у якісні. Особливо продуктивними виявилися похідні від діалектичного структурний, функціональний і рефлексивний підходи І. А. Зязюна у вивченні педагогічної майстерності як вищого прояву педагогічної діяльності вчителя. З позицій діалектики в освітньому процесі слід чіткіше виявляти, у суб’єкт-суб’єктному плані, особистість педагога як провідного суб’єкта освіти і особистість учня (учнів) як ведомого(их) суб’єкту(ів) освіти. Притаманні ним педагогічна і учнівська діяльності мають бути інтегровані, узгодженні між собою всупереч численним чинникам дезінтеграції уроку, тобто через, так би мовити, технологічне втілення діалектичних законів єдності і боротьби (врівноваження) суперечностей, заперечення заперечення, переходу кількісних змін у якісні. Для реалізації вказаних законів доцільно застосовувати системний, синергетичний і особистісний підходи. Структура і функції особистості педагога і учня охарактеризовані в рамках авторської концепції тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості. Згідно з нею, у «горизонтальному», діяльнісному вимірі структури особистості педагога і учня можуть бути виділені такі етапи їхньої діяльності, як: а) потребнісно-мотиваційно-смисловий; б) інформа-
ційно-пізнавальний; в) цілеформувальний; г)операційно-результа-
тивний; д) емоційно-почуттєвий. У «вертикальній» функціональній ієрархії виділяються такі педагогічні дії, як дидактичні, діалогічні, інтелектуальні, рефлексивні та дії гуманістичного впливу, які забезпечують диференціацію та інтеграцію освітнього процесу, що доцільно позначити терміном «інтедифія», запропонованим В. Ф. Моргуном. У статті наведена докладна характеристика педагогічних дій вчителя і учнівських дій школярів і на цій основі запропонована структурно-функціонально-рефлексивна модель уроку як одиниці аналізу освітнього процесу з розвитку особистості учня, в якій концентруються суттєві характеристики освіти в цілому. На основі цієї моделі може бути побудований відповідний структурно-функціонально-рефлексивний тренінг розвитку педагогічної діяль-
ності вчителя. Показане значення взаємозв’язку дидактичних, діалогічних, інтелектуальних, рефлексивних і гуманістичних впливових дій педагога на уроці для досягнення квантованого, дискретно-континуального, згідно з законом переходу кількісних змін у якісні, особистісного ефекту освіти, навчання і виховання учнів. Особливої уваги надається рефлексії, як родовій ознаці розвитку особистості і цивілізації та найважливішій функції педагога на уроці. В контексті особистісного підходу доцільно розглядати класно-урочну систему освіти як таку, що спрямована на опанування педагогами і учнями великої мега-теми «Особистість», послідовно представленої на кожному уроці за правилами інтедифії.